Comments

Україні потрібно інвестувати у передові аграрні технології – Ліліана, професор економіки Auburn University

Василь Фесун, з яким ви вже знайомі в матеріалах про навчання в Америці, поспілкувався з Ліліаною – професором економіки на кафедрі економіки Auburn University штату Алабама в США. Вона викладає макроекономіку базового та середнього рівня та банківську справу. З цього вийшло цікаве та змістовне інтерв’ю, яке ми з радістю публікуємо для наших читачів, і дуже вдячні Василю.

 

Всім привіт!

Сьогодні я підготував для вас цікавий та особливий матеріал. В моєму університеті є не тільки студенти з України, а ще й професори. І в одного, а точніше однієї з них, я вирішив взяти інтерв’ю.

Хочу вам представити, мій викладач з економіки – Ліліана. Вона народилася і виросла у Тернополі, але вже близько 20 років живе і працює в Америці, тому їй є що розповісти. Вам точно буде цікаво.


– Чому ти вирішила іммігрувати до Америки, які були перші кроки для реалізації цієї ідеї?

– Важко сказати, коли саме я вирішила що хочу переїхати до Америки, але думки про те, що я можу це зробити з’явилися в мене, коли я вчилася на магістратурі у Києві – це була американська програма на базі Києво-Могилянської академії. Майже всі викладачі були зі Сполучених Штатів і, напевно, вони нас підготували до цього. Давали інформацію про те, як можна продовжити навчання в аспірантурі в США або в країнах Європи.
І коли я зрозуміла, що є можливість отримати докторський ступінь безкоштовно, мої американські професори підтримали мене, і я вирішила, що буду продовжувати навчання у Америці.  Магістерського ступеню мені було недостатньо, хотілося отримати докторський з економіки.

А як були справи з англійською мовою, який рівень в тебе був?

Я вивчала її ще в школі з 4 класу, але відвідуючи літню школу після 9 класу, в якій нас навчали вчителі з Америки, я отримала набагато більше знань, ніж за весь час у звичайній школі. Насправді, коли спілкуєшся з носіями мови, твій прогрес у вивченні значно прискорюється. До речі, всі викладачі літньої школи мали українське коріння. За часів Радянського Союзу їх батьки виїхали до Сполучених Штатів, тому вони ще й українську мову пам’ятали.

Завдяки їм я і вивчила англійську, а потім була магістратура у Києво – Могилянській академії, де, як я вже казала, все навчання було англійською мовою. Тому приїхавши до Америки, я вільно спілкувалася з місцевими мешканцями.

Скільки років тобі знадобилося щоб отримати докторський ступінь у сфері економіки?

– Ну, давай рахувати: 4 роки Тернопільської Академії  народного господарства на міжнародних відносинах, потім 2 роки магістратури в Києво – Могилянській академії, і 6 років професури в Індіанському університеті. Разом 12 років. Саме стільки часу тривав мій шлях. Зазвичай, докторська програма в Америці триває приблизно 5 років. Можливо закінчити і за 4, але це дуже важко, тому що тільки 3 роки тривають різні курси, а вже після них ти пишеш свою дисертацію.
Через те, що я переїхала до Алабами і дописувала свою дисертацію тут, я отримала докторський ступінь за 6 років, тому що кожні три місяці необхідно було їздити до свого керівника в Індіану.

Як розпочалася твоя кар’єра в Америці?

Це було у 2006.  Ми з моїм чоловіком Майклом разом навчалися на аспірантурі, він закінчив раніше і першим знайшов роботу в університеті. Я закінчила через два роки, і нам пощастило що в цьому ж універі, де вже працював мій чоловік, відкрилася вакансія викладача з макроекономіки і монетарної економіки. Один семестр я була лектором, а коли офіційно відкрили позицію професора я запропонувала свою кандидатуру. Було дуже багато бажаючих, які приїжджали на співбесіду та презентували свої дослідження.

 

На твій погляд, є різниця між освітою в Україні та Америці?

Звісно, дуже велика різниця! Та економіка, яку викладали мені в українських навчальних закладах, була дуже централізована та «совкова». Там був лише один професор, який був дуже прогресивний бо вчився на курсах у Голландії та Німеччині. Він викладав математичні методи для економістів, трохи розповідав про західну ринкову економіку, але він такий був один. Всі інші вчили «по книжці». І хоч засідання політ бюро і комуністичні твори нам не читали, але все було настільки застарілим – економічні моделі, про які нам розповідали, вже не застосовувалися, не було ніякої прикладної економіки. Це все дуже відрізняється від того, що я викладаю своїм студентам. Зазвичай я намагаюся поясняти все на прикладах, ми обговорюємо зміни в політиці, роботу уряду і як це позначається на економіці США. В Україні все було за шаблонами і стандартами, мало хто з професорів аналізував ситуацію в країні з точки зору економіки.

А у Києво – Могилянській академії було так само?

Ні, це вже була магістерська програма з американськими професорами. Тому свій перший досвід навчання в такому форматі я отримала саме там, він кардинально відрізнявся від Тернопільської академії. В Тернополі ми писали конспект, перед екзаменом його перечитували, приходили на іспит, відповідали і отримували свою оцінку. У кого пам’ять була хороша – мав п’ятірку, у кого трохи гірша – трійку.

Коли я прийшла до Києво – Могилянки, було шоком те, що потрібно багато працювати аби отримати ту саму п’ятірку. По перше, там були найкращі викладачі з найкращих університетів країни. Багато з них вже мали магістерські дипломи, а один навіть був кандидатом наук з математики.

Рівень був дуже високим, особливо порівнюючи з Тернопільською академією. Системи навчання відрізнялись, і магістерська була найбільш схожою до американської системи, але все одно були різними.

На твій погляд, у чому саме запорука успіху професійних кадрів в США та передових країнах Європи?

Я, як економіст, спробую пояснити з точки зору економіки. Проблема України в тому, що люди потрапили в пастку комунізму. В Україні була централізована економіка дуже багато років, і це змінило менталітет людей, тому що всі отримували рівну зарплатню розміром 100 рублів. В них не було стимулу працювати чи заробляти більше, бо в радянській системі всі отримували однакову зарплатню, і хоч ти спиш на заводі, хоч пашеш. Ця система повністю змінила світогляд людей та повністю відбила будь-яку мотивацію працювати і заробляти більше. А в ринковій економіці все по-іншому. Не працюєш – не заробляєш. Є люди, яким потрібно мало для щастя, от і працюють вони мало, і заробляють відповідно. Є «трудоголіки», які спочатку вчаться 15 років щоб стати лікарем,  і за це мають річну зарплатню від $500,000.

Майже всі мають можливість вчитися, але не всі хочуть, бо то велика і важка робота.

Тому я вважаю, що є проблема «пострадянського синдрому», коли люди не вміють та не хочуть якісно працювати, але хочуть багато заробляти.

А ще до наслідків цього «синдрому» можна додати відсутність поваги до всього оточуючого: вандалізм, сміття кругом. Це все тому, що в комуністичній системі не було власника, та інститут приватної власності в Україні майже відсутній. Наприклад, в будь-яких селах, де був колгосп, городи людей були гарні та доглянуті, а колгоспи розбиті и розвалені.

 

 

Яким ти бачиш економічне майбутнє сільськогосподарської справи в Україні та світі?

Зараз дуже складно щось передбачити, але я все більше бачу інновації і нові технології, які запроваджуються у сільському господарстві, та важко сказати, які з них мають перспективу, а які ні.

Але можу запевнити тебе в тому, що роль сільського господарства зростає, оскільки людей стає більше, а землі – ні. І виграють ті країни, які будуть використовувати новітні технології.

Також, можна спостерігати тенденцію, що зростає доля механізації процесів і залучення комп’ютерів та роботів до справи, а кількість робочих місць для людей скорочується.

Тому, перш за все, Україні потрібно інвестувати у передові аграрні технології, бо з цим вона може спокійно претендувати на лідерську позицію у постачанні продуктів харчування до Європи, Африки та близької Азії.

div#stuning-header .dfd-stuning-header-bg-container {background-image: url(http://www.agrosphera.com/wp-content/uploads/2019/04/photo351.jpg);background-color: rgba(53,53,53,0.48);background-size: cover;background-position: center center;background-attachment: scroll;background-repeat: no-repeat;}#stuning-header div.page-title-inner {min-height: 620px;}